Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Учора в маркеті зустрів знайомого вчителя, який викладає історію в "крутому" київському ліцеї. У мене і в нього було велике бажання поспілкуватися, адже знаємо один одного дуже давно. Але не склалося.

Василь поспішав на засідання педради. Коли я запитав, яке питання обговорюватимуть шановні педагоги, щоб прийняти рішення, він мудро й іронічно посміхнувся й сказав: "А яке це має значення? Рішення уже прийняла директриса та її подружки-заступниці. Ми лише проголосуємо. А мо й не будемо. Все одне буде одноголосно". І додав. "За тридцять років роботи в різних школах я просидів на сотнях педрад сотні годин. Але не згадаю жодної, на якій би радилися. А ще такої, на якій би вирішили щось важливе".

Ось така правда учительського життя. Реформи, реформи? Де ви загубилися чи зникли? Але чи можна загубити те, чого немає і не було. Були лише балачки про реформи…

 http://osvita.ua/blogs/51473/